| «З дитинства мені мама розповідала, що тато завжди хотів дівчинку. До сьогодні дивуюся з його бажання, адже більшість чоловіків хочуть сина, а тато донечку. Його мрія здійснилася, тож рівень турботи та любові до мене – неоціненний. Також мама часто згадує, коли я ще була дуже маленькою, він завжди приїздив з Академії на обід, встигав мене погодувати, а потім їхав назад на роботу. Не кожен батько так робитиме, враховуючи, що діставатися тоді до Академії треба було з годину», - із передчуттям сліз на очах розповідає про свого тата Владислава Башкатова. |
Курсантка зазначає, що вона з дитинства була оточена військовою атмосферою. А долучати її до військової сфери ще з 12 років почав тато. Польові виходи зі стрільбами, які спочатку вселяли страх, а потім цікавість. Випуски та урочистості, коли ще маленька дівчинка із захватом спостерігала за відточеними кроками гвардійців, в душі розуміючи, що також так зможе. А коли настав час вибору майбутньої професії, саме батько став першим, хто її підтримав, лише попередивши: «У тебе в 16 років закінчиться дитинство і все здаватиметься дуже складним, але ти впораєшся».
І вона прислухалася до батьківських слів. Спочатку був вступ, потім присяга, а далі навчання, наповнене різними моментами, але завжди Владислава всюди відчуває незриму батьківську підтримку.
«Трапляються ситуації, коли відчуваю моральну втому. Маму не хочеться засмучувати, бо вона може переживати, тоді йду до тата, - зізнається Владислава Башкатова. – Я можу розповісти йому про всі свої проблеми, а він завжди наставить на шлях істини. Після таких душевних розмов стає легше, неначе щось у мені перероджується, і виникає прагнення до подолання перешкод».
«Як і тато я дуже спокійно реагую на будь-які ситуації та завдання, навіть раптові. Бойовий характер – також від нього, - усміхнулася дівчина. – Здавалося б, що це дві риси характеру, які важко поєднати в одній людині, але мені як і батьку це вдається. Взагалі, після вступу до Академії, відкрила іншу сторону тата, що спочатку мене навіть дивувало. В Академії він суворий, вимогливий до порядку та дисципліни, а вдома - повна протилежність. Мені подобається, що він відмежовує сімейне життя від роботи, тож я буду брати з нього приклад».
Владислава Башкатова вважає батька найкращим наставником та мотиватором, тож зі словами вдячності до Дня батька не виникало складнощів, адже вони завжди знаходяться в душі курсантки.
«Мій батько – моя підтримка, мій мотиватор, моє друге дихання. Хочу подякувати йому за всеохоплюючу любов, допомогу, а також за те, що він із дитинства показує мені приклад непересічної особистості. Я пишаюся тим, що йду його шляхом – він нелегкий, але справжній».
 |  |  |
